я покликала вчора мусю гуляти
сьогодні ми побачились
на поштовій
вперше за багато часу це була організована зустріч
я принесла йому "сливки-ленивки" - миколайчик
він зніяковів, бо йому не було що дати мені натомість
а я нічого і не чекала
спочатку все було якось добре
я не могла надивитися в його очі
ми пішли на контрактову. по дорозі зустріли безхатченка, який попроств йому купити молока і хліба. він купив. той не міг нам надякуватись
пішли на андріївський спуск, піднялись на оглядову площадку. там було дуже гарно
а головне я досі до цього там ніколи не була…
потім дійшли до михайлівської площі, софіївської
і дійшли до метро на хрешатику
взагалі все було нормально
але під кінець я не знала що говорити
і просто почала його ненавидіти, тому шо я настільки його люблю
а він ставиться до мене так як і колись
постійно шось заганяє
рже
він не змінився зовсім. ніскілечки. та і я походу теж. з ним я відчувала шо я така сама… наївна і закохана.
і готова іти за ним вічно. шо би він не говорив, яким би він не був
в кінці обіймаємось вже
він каже: ну все можеш вже відпускати
а я: я не хочу
а ще він пахне…

він все знає. от я впевнена. але наші "стосунки" закінчились на тих словах про френдзону
більше ми і не говорили про це

от він корчить з себе дурника
але ж я знаю, шо він всередині серйозніший
багато чого також пережив вже
чи то може я просто хочу в це вірити

якби можна було повернутись в минуле, я би забажала краще його не зустрічати.
просто щоб його не було
я вже не можу
коли вже з"явиться хтось хто засвітить його, і він відійде в тінь

але так подумати пройшло вже стільки часу
ми вже обоємо в києві
хто би міг подумати…