мені важко
іде 4 місяць навчання, а я по суті ні разі не гуляла
постіно унівєр-общага-інколи ашан
все
одні ті самі обличчя, одні ті самі стіни
з Дариною жосткий напряг
вдома була грубо кажучи 1 раз
і з сьозами на очах їхала на київ і збирала речі
знайшла Льошу
він добрий
таких людей і губить їхня доброта
так не можна я вважаю
ночувала в нього 2 рази і всі 2 рази були безсонними
тому шо я не можу спати з кимось
лише сама
може то знак і варто задуматись, хм
але то було чудово… спати з кимось в обіймах і коли він з просоння тебе обіймає
жаль, шо всі хороші хлопці вже мають дівчат
так до чого я веду
гонта покинув унівєр, з"їхав з общаги
і льоша виходить вже теж
я одна
всі так чи інакше організовують своє особисте життя
мали вже не одні стосунки
а я ніколи їх не мали
лише якісь мінімальні замути, які ніколи ні до чого не приводили
досі сохну за тим мусевичом
господи, здався він мене
подумати-та залиш ти його в спокої
а я далі всіх на нього рівняю
і де взагалі в тому їбучому києві шукати ті стосунки
тим більше якшо ти нікуди не ходиш
Дарина постійно з Ромою
і не знаю я чи можу назвати її кращою подругою
краща подруга то іванка для мене
тому з нею я пережила вже все на світі
хоч і море всього ще попереду
і все таки більш схиляюсь до думки шо дружба вимірюється більш роками, аніж вчинками
і взагалі не розумію де в моєму житті був момент, коли все пішло не так
не по плану
не моє життя
мені важко спілкуватись з людьми, я жахливо прискіплива і егоїстична, вимаю завжди нереального, натомість не роблячи нічого
складається враження, шо я не мала народитися, але все ж я тут
мене кожну хвилину мого життя переслідує страх лишитися одною
тому шо якшо в мене до цього нічого ні з ким не було
зараз я би не сказала шо на мене хтось звертає увагу
якшо порівнювати з свєтою, даріною… та будь ким бля
я завжди в тіні
то я не думаю шо за рік чи 2 шось зміниться
і в мене все таки з"явиться людина яка не зможе без мене жити так само як і я без неї
єдине сенс в моєму теперішньому житті
це Колос, Жадан
це те від чого я живу від зустрічі і до зустрічі з ними
і мама. яка постійно чекає мене вдома
хоча досить часто по телефонним розмовам я відчуваю якусь відчуженість навіть
малий час розмов тому підтвердежння
вона ніби не хоче мене слухати
а мене часом так хочеться поговорити саме з нею.
я ніби маленька дитина, яка чекає поки її врятують, заберуть до себе, будуть оберігати
я постійно хочу додому. величезна залежність від рідних
ще я по суті ніколи не працювала серйозно
взагалі страшно уявити як я сама буду вирішувати всі свої проблеми
сама у великому місті
де навіть якшо ти буде кричати - тебе все одно ніхто не почує
якісь дурні думки про кінець життя
стараюсь їх позбавитись
да. кажуть студентські роки найкращі, хто це вигадав
коли тобі хочеться на стіни лізти від безпомічності і всієї нестерпності цього життя.
група - чужі люди
з зменшенням кількості все більша війна
я молюсь на стіпуху… розумію, шо якшо не витягну, то навіть уявити не можу як ми будем жити
мама ж просто не потягне
взагалі ніяк…
нічний брєд. одноразово написаний і не перечитаний