Набридло вже все, не хочеться нікому нічого пояснювати, щось доводити, набридли сірі будні, хочеться чогось нового, хочеться змінити життя, хочеться, щоб всі люди були щасливі, щоб батьки частіше посміхалися, просто хочеться людину, яка буде розуміти без слів, без довгих розмов, яка буде відчувати все, що зі мною відбувається.
Я так цього хочу.

кожен ранок прокидаюся з мріями.
мріями про те, що я все-таки побачусь коли-небудь з тими людьми, якими я просто захоплююсь.
всі вони чомусь протилежної статі.
більшість - люди слова.
кожен день уявляю, як це все відбудеться, що я буду говорити, де це буде.
ось так от.
але мрії такі далекі...і такі нереальні…

прийшла додому і відразу лягла спати, заснула на 5 годин)))
забрала у С. книжку "Вероніка вирішує померти"...(Коельо)
занесли книжку мою нарешті у бібліотеку.
уроки були так сяк…
наснився мені чудовий сон.
ніби ми стоїмо з дівчатами,і тут мене хтось кличе, типу "привіт"… я довго не могла впізнати хто це.потім зрозуміла шо це Толік.
я кажу "ідем відійдем.прогуляємося"… ми пішли.довго говорили про щось, потім сіли десь.і тут я побачила свого братіка Д. ми типу з ним міцно обнялись, поцілувались.він каже "мені так приємно, шо ти всім про мене розказуєш, захоплюєшся мною і так любиш мене"
це було так мило.
потім він як мій братик, запитав у Т. пошепки, чи любить він мене.
Т. такий вголос звісно я її люблю.
я ніби зніяковіла, щось таке.
це був дуже приємний сон.
того що там були дуже дорогі мені 2 людини...**

напевно я все таки переїду на іншу сторінку.
буду викладати інфу про людей, які мені подобаються.
доречі "Книжка" чудова.
але я знайшла там силу силенну помилок.
як тільки починаю слухати "Намір" Дереша відразу засинаю.)))
зняла Б.У. на відео тишком.)